Краматорська школа № 10

Попередження шкільної дезадаптації першокласників

 

 Переступаючи шкільний поріг першокласник поринає у досі не відомий йому світ. Уже немає іграшок, улюбленої виховательки з дитячого садка, під час уроку не можна гратися та розмовляти, а потрібно уважно слухати вчителя, читати, писати, бути самостійним і відповідальним. Діти часто лякаються таких змін і їм потрібний час та допомога з боку дорослих, щоб адаптуватися в новому для них середовищі.

 Цей перехідний період у житті першокласників психологи називають кризовим у житті дитини і її батьків.

 Після вступу до школи відбувається зміна соціальної позиції дитини, що спричинює ламання стереотипів поведінки і стосунків з дорослими, необхідність засвоєння нових вимог, запропонованих їй учителем і батьками.

 Поняття «шкільна адаптація» вживається останнім часом для опису різноманітних проблем і труднощів, що виникають у дітей в зв’язку з навчанням у школі. З цим поняттям пов’язують відхилення у навчальній діяльності – труднощі у навчанні, конфлікт з однокласниками тощо.

 Шкільна дезадаптація – це утворення неадекватних психологічних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушень навчання і поведінки, конфліктних стосунків з найближчим соціальним оточенням, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, порушень в особистісному розвитку.

 Першокласник із захопленням і надією переступає поріг школи, але вже через кілька місяців може почати страждати від необхідності бути в ній щодня. Чим пояснюється таке ставлення до школи? Чи можуть батьки щось зміни?

 Якщо дитина не дуже добре пристосувалася до відвідування дошкільної установи, або зовсім її не відвідувала, не дивно,що можуть виникнути певні ускладнення і в першому класі.

 На жаль, менше 50% дітей легко адаптуються до шкільних вимог. Пізнавальна активність маленького школяра досить висока: він ставить запитання, радіє, коли відкриває для себе нові знання. Але ця допитливість наштовхується на певні протиріччя – як внутрішні, так і зовнішні. Наприклад: «Хочу, але не можу»; «Цікаво, але про це не розповідають»; «Не цікаво, але треба»; «Треба міркувати, але вимагають швидкої відповіді»; «Це я можу, але цього не вимагають».

 Поступово вогник бажання все знати, бути попереду, стати найрозумнішим згасає, а на зміну йому приходять неуважність, тривожність тощо.

 Які ж діти відчувають складнощі при адаптації до школи? Як показують дослідження, труднощі в адаптації нерідко обумовлені об'єктивними факторами.

 

До дітей, що важко адаптуються, належать, як правило:

 • діти з відхиленнями в інтелектуальній, комунікативній, мотиваційній або емоційній сферах;

 • діти, які мають хронічні хвороби, через які змушені пропускати багато уроків;

 • діти, в яких порушена саморегуляція поведінки або недорозвинене мовлення;

 • діти з неблагополучних або неповних сімей, які від початку і надалі не отримують від дорослих підтримки та допомоги в навчанні.

 

Що можуть зробити батьки, щоб полегшити адаптацію дитини до початкової школи? Їхня позиція повинна бути активною:

 • створюйте позитивне емоційне ставлення до школи, в яку ходить дитина, і підтримуйте високий статус школи і вчителя при сімейному спілкуванні;

 • допомагайте, якщо це доцільно, при виконанні складних домашніх завдань, підтримуйте у дитини впевненість у своїх силах, високу самооцінку («я з цим успішно впораюсь!»);

 • запобігайте перевантаженню (фізичному та інтелектуальному), яке негативно впливає на стан психічного здоров'я. Сплануйте з дитиною раціональний режим дня так, щоб у ньому знайшлося місце і тривалим прогулянкам, і спортивним та рухливим іграм, і домашнім завданням, і щирим розмовам про проблеми і труднощі;

 • навчіть дитину доцільно використовувати позашкільний час, наприклад, привчайте вчасно обідати і відпочивати після уроків. Задане додому спробуйте зробити з нею того дня, коли з цього предмету був урок в школі. Тоді краще спрацьовує пам'ять і розуміння матеріалу виявляється глибшим. Виділіть «важкі» дні і частину завдань виконуйте заздалегідь;

 • виявляйте, підтримуйте і розвивайте здібності дитини до тих видів діяльності, якими вона захоплюється, і в яких має певні успіхи. Допомагайте дитині відкрити в собі сильні сторони (навички, риси), які цінуються, приймаються, дають відчуття внутрішньої рівноваги, поваги і довіри до себе.

 Слід пам’ятати, що при виникненні перших ускладнень, небажання йти до школи слід порадитись з класним керівником або психологом. Якщо ж причиною дезадаптації є порушення нервово-психічного здоров'я дитини (підвищена стомлюваність, боязкість, невпевненість в собі, тривожність, стійкі переживання з приводу стосунків з однокласниками), бажано отримати допомогу у дитячого психіатра або психотерапевта.

 

Щоб уникнути проблем дезадаптації дітей шестирічного віку слід враховувати педагогічно-методичний аспект організації навчально-виховного процесу. Проблема навчання шестирічних першокласників має багатоаспектний комплексний характер.

 Адже навчально-виховний процес у початковій школі спрямований на оновлення змісту, форм і методів навчання. І навчальна діяльність доповнюється іншими видами діяльності, які впливають на розвиток дитини і тому у роботі з шестирічними першокласниками слід акцентувати увагу на:

 • створенні належних соціальних і побутових умов, комфортного середовища перебування першокласників у школі;

 • дотриманні принципу наступності в системі «ди¬тячий садок — сім'я — початкова школа»;

 • використанні методів, форм навчання, що від¬повідають психологічним особливостям розвитку дитини-дошкільника;

 • необхідності відходу від старої дисциплінарної моделі навчання і виховання молодших школярів;

 • сприянні розвитку дитини як особистості;

 • оновленні змісту початкової освіти;

 • зміні форм організації навчання шестирічних першокласників;

 • розвитку шкільної психологічної служби, яка має своєчасно виявляти причини дезадаптації;

 • моделюванні стилів, способів партнерської діяльності, спілкування з дитиною.

 

Не варто забувати про необхідність налагодження довірливих стосунків з дитиною: вчинки дітей не слід засуджувати або схвалювати, їх треба аналізувати й розуміти.

 Не можна критикувати дитину за неуспішність, порівнювати її з іншими однолітками, слід порівнювати її лише з нею самою.

 Не треба забувати, що гра шестирічної дитини — серйозна справа, яка створює психолого-педагогічну атмосферу в класі, вона є основним методом і формою навчання першокласників. У процесі гри світ дитинства природно поєднується зі світом науки.

 Бажано не забувати про санітарно-гігієнічні вимоги до навчання першокласників. Навчальну діяльність і дозвілля учнів слід організовувати так, щоб сприяти підтриманню працездатності тривалий проміжок часу.

 Навчальні досягнення учнів-першокласників оцінюються вербально.

Можна рекомендувати такі форми і прийоми оцінювання навчальної діяльності першокласників:

 • різні форми схвалення, підбадьорення, погодження;

 • розгорнуте словесне оцінювання;

 • перспективна й відстрочена оцінка;

 • аргументована взаємо- та самоперевірка;

 • виставка дитячих робіт;

 • оцінювання умовними символами — фішками, фігурами тощо;

 • ігрова оцінка-нагородження.

 

Як наголошував В.Сухомлинський, щоб дитина справді поважала і сприймала вчителя, останній по¬винен усім серцем любити її, частіше посміхатися, рідко впадати у похмурість, жити справжнім життям і підтримувати свій авторитет. Педагогу має бути притаманне все найкраще, що подобається в людині.

 Кожен учитель початкової ланки повинен пам’ятати, що імідж сучасного вчителя початкових класів постає з поєднання педагогічної майстерності, любові до дітей, всебічної освіченості, загальної педагогічної культури.