Краматорська школа № 10

ЯКЩО ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЙТИ ДО ШКОЛИ

 

У 2000 році на сайті 7я.ру була опублікована сумна стаття мами, яка дуже бажала своїй дочці добра, але все вийшло зовсім не так, як вона хотіла.

 

Шкільні турботи маленького Знайка...

Усі батьки люблять своїх дітей. Усі бажають їм добра. І лише деякі при цьому захоплені ідеєю раннього розвитку. У першу чергу тому, що ранній розвиток — для раннього дитинства, а що робити з цими дітьми далі, не знає ніхто. Вони не вундеркінди, вони просто більше знають і вміють творчо розв'язувати задачі. Шкіл для таких дітей немає. І це дуже прикро, тому що ці діти жодним чином не вписуються в межі, що встановлені для середньостатистичних розумних дітей, які поки що дуже мало знають. Тобто для тих, хто до моменту вступу до 1-го класу ледве знає літери та рахує до 10. Але все-таки рано чи пізно настає час, коли дитину слід віддавати до школи.

Серйозно поміркувавши, ми вирішили, що наша дочка Саша піде до школи в неповні 6 років. До школи вона повністю готова, і проблем начебто не має бути. Для своєї дитини хочеться найкращого. Тому пошук школи розпочався зі шкіл, що гордо називаються «спецшкола». Перший удар ми відчули одразу ж. До спецшколи не захотіли брати дитину 5 років. Нехай навіть у неї найсвітліша голова. Це принциповий момент. Тобто нам запропонували походити ще до дитячого садочку. Тоді, заспокоївши себе думкою, що початкова школа залежить від одного вчителя, англійською можна бути займатися окремо, а математикою як і раніше можна займатися вдома, ми вирішили зупинитися на звичайній школі, що розташована найближче від дому. Але навіть до звичайної школи п'ятирічну дитину брати не хотіли. Загалом то, звісно, з найкращих міркувань — навантаження вважається серйозним. Заручившись підтримкою шкільного дитячого психолога, який піддав Сашу серйозному тестуванню, ми зуміли-таки зарахувати дитину до 1 -го класу. Чому ми не захотіли почекати та потім відразу плигнути через клас? По-перше, коли дитина йде до 1-го класу, вона йде разом із такими ж новачками, хай дещо старшими за віком, але такими недосвідченими. Вона проходить процес адаптації разом зі всіма. Якщо дитина йде відразу до 2-3-го класу, вона, не маючи досвіду, потрапляє до колективу великодосвідчених школярів, що вже склався, і якщо при цьому ще виявляється наймолодшою, то це може стати для неї дуже заважким тягарем.

Отже, про проблеми. Заново вивчати літери дитині, яка читає 70-80 слів за хвилину, — смішно і безглуздо. Ставлення до уроку читання відразу стає поблажливим і байдужим. Із математикою також схожі проблеми. Наприклад, задача. Дано два відрізки. Відрізок AB = 8 см, відрізок ВС = 2 см. Знайти відрізокАС. Якщо дитина науроці математики вперше почула про відрізки, то цю задачу вона розв'яже простим складанням: 8 + 2 = 10 (см). Дитина, яка пройшла школу раннього розвитку і звикла проводити деякі дослідження в математичних задачах, обов'язково скаже, що питання поставлено некоректно, що відрізок АС може бути будь-якої завдовжки від 6 до 10 см, це залежить від кута між заданими відрізками.

У вчителя здіймуться брови, учитель буде незадоволений. І його можна зрозуміти: у дітей зародився сумнів щодо правильності його слів, а пояснити відразу всьому класу про кути, трикутники, синуси, косинуси і вектори нереально. Учитель відчуває неприязнь до вискочки, заносить її до чорного списку і не може утриматися від того, щоб не підштрикнути її у випадку першої ж невдачі. Найважче в першому класі — це вимоги до оформлення. Дві клітинки зверху, дві зліва, чотири між роботами. Якщо приклад, що починається з двозначного числа, пишеться під прикладом, який починається з однозначного числа, його пишуть вліво на одну клітинку. Весь час слід стежити за цими клітинками. Якщо на сторінці уміщається три стовпчики прикладів у ширину, будь ласкавий їх умістити, якщо не вмістилися і приклад заліз на поля — сам дурень як і в разі, якщо залишив порожнє місце там, де теоретично можна було б щось написати.

Або ще одне диво небачене — короткий запис. Ось вже де голову заламаєш: що з великої літери, що з маленької пишемо, що пишемо повністю, а що можна скоротити. Саша зазвичай читає задачу і відразу повідомляє відповідь. І дитина дивується — навіщо писати все це довго й нудно, коли й так все зрозуміло.

Контрольна з математики. Дванадцять прикладів. «Вискочка» розв'язує обидва варіанти без жодної помилки. Але забуває залишити між ними дві клітинки, як годиться, відступає одну. І ось колюча четвірка вже в щоденнику. На читанні «вискочка» читає швидше за всіх, але не відрізняється дзвінким голосом.

Ага, ось тобі ще одна занижена оцінка, тримай. А! Ось і слабке місце — письмо. Слід зазначити, що через вік усі 5—6-річні діти періодично віддзеркалюють — пишуть літери у зворотний бік. Диктант. Літера поповзла вище від рядка — раз, літера в інший бік — два і взагалі не дуже написано красиво — три. І жирна червона трійка розповзається на всі боки від сльозинки, що впала на сторінку. І звичайно ж, із Сашею за однією партою сидить най-моторніша та найменш підготовлена в класі дівчинка Любочка. І вчителька говорить: «Ти, Сашо, їй повинна допомагати». І Любочка без кінця штовхає Сашу в бік: «Підказуй мені!» А Саша не знає, як вона має допомагати, і підказує, звичайно ж, при цьому відволікаючись від власної роботи. І ненависні клітинки, дзеркальні літери негайно з'являються в зошиті.

«Дівчинка переобтяжена! — заявляє є хидним тоном учителька. — у нас у першому класі значне навантаження, а ви ще її на англійську, на музику та на танці водите!» Водимо. І будемо водити. Тому що їй це цікаво. Тому що якщо і втомлюється, то не від цього. Тому що на запитання: «Сашенько, якщо ти втомлюєшся, то давай від чогось відмовимося?» — Саша відповідає: «А можна в школу рідше?..»

Наші діти звикли до того, що ми радіємо їхньому успіху та не помічаємо невдач. Школа орієнтована нате, що успіх — це так і має бути, а за невдачу слід карати. А навчатися не заради радості, а щоб не покарали — нестерпно нудно та несправедливо.

Зараз Саша закінчує перший клас. Вона серед сильних учнів, але не перша. Учителька добивається свого. Дівчинка вирівнюється. Почерк стає таким же, як у всіх у класі. Дурні запитання на уроках ставляться усе рідше. Поза сумнівом, за рік вона подорослішала, стала більш самостійною та набралася житейської мудрості. Але ми, батьки, шкодуємо, дивлячись, як вона втрачає дошкільну безпосередність, жвавість розуму і бажання навчатися.  

Ольга Павлова

Насправді сумна історія. Але чи можна було якось відвернути конфлікт, що виник між вчителькою, мамою і дочкою? Чи дійсно вся справа в ранньому розвитку дівчинки або в чомусь іншому? А як би ви вчинити на місці мами дівчинки або на місці вчительки? Давайте розбиратися разом.

Повинна відразу зазначити, що на мою думку: «найправіша» дівчинка. Вона дійшла абсолютно точного висновку: «Краще їй ходити до школи рідше». Власне кажучи, їй зовсім нічого робити в школі, поки їй не виповниться 6 років. На жаль, мама і вчителька доклали чимало зусиль до того, щоб у дівчинки залишилися не найкращі спогади про перший рік навчання в школі.

Варто розібратися з цією історією детально, тому що в ній зібрані практично всі можливі помилки, яких можуть припуститися батьки та вчителі майбутнього першокласника.

Почнемо з першого абзацу. Ольга Павлова пише: «тому що ці діти жодним чином не вписуються в межі, що встановлені для середньостатистичних розумних дітей, які поки що дуже мало знають». Помилка номер один: середньостатистичних дітей немає.

Ця заява — не поступка політкоректності, це об'єктивна правда. Кожна дитина є унікальною. Не в розумінні «унікально талановита», а просто така, яка відрізняється від решти дітей. Це не добре і не погано. Це факт, на який необхідно зважати. Немає таких понять «ранньорозвинена дитина» і «неранньорозвинена дитина». З 24 учнів, які ходили до нашого цілком «середньоста-тистичного» першого класу, 20 учнів уміли читати і практично всі непогано розв'язували математичні задачі. Причому з більшістю з них батьки зовсім не займалися «раннім розвитком» — діти всього навчилися в звичайних дитячих садках. Далі, оскільки «ранній розвиток» кожний із батьків-ентузіастів уявляє по-своєму, та й діти їм дісталися з різними здібностями та інтересами, то «ран-ньорозвинені діти» можуть значно відрізнятися одне від одного і за обсягом знань, і за здібностями до творчого мислення. Мені здається, що ідея створювати спеціальні школи для ранньорозви-нених дітей — надумана. Діти матимуть справу в тих школах точно з такими ж проблемами, що і в «середньостатистичних».

Наголошую ще раз: усі діти є унікальними. І головне: кожна дитина приходить до школи, тягнучи за собою «хвіст» правил, звичок і настанов, що вона почерпнула в своїй сім'ї. Такий самий же «хвіст» є в кожної дитини і навіть у вчителя. І коли виникає конфлікт, це, як правило, конфлікт не між «талановитим учнем» і «зрівняльною шкільною системою», а конфлікт між сім'єю і вчителем, які не зуміли знайти спільної мови. Справа не в тому, що «середньостатистична школа» відкинула «дуже розвинену» дівчинку, а в тому, що уявлення та очікування мами не виправдалися. А чи могли вони виправдатися?

Чому мама твердо вирішила, що її п'ятирічна дочка повинна вчитися в спецшколі? Мама вважала, що дочка «повністю готова» до школи. У чому полягала ця повна готовність?

У тому, що дівчинка багато знала та уміла творчо розв'язувати задачі. Але школа висуває до дитини не тільки ці вимоги. Давайте послухаємо думку вчителя: Марії Семенівни Аромштамм, автора книги «Дім, в якому живе малюк». Відразу підкреслю — Марія Семенівна ніколи не зустрічалася з Ольгою Павловою та її дочкою. Просто вийшло так, що рядки з книги вчителя можуть бути відповіддю на запитання мами.

Що таке школа в першу чергу? Що зовсім не середовище, що розвиває (це поки тільки мрія прогресивних діячів освітньої галузі), а система соціалізації, система, що дисциплінує.

І побудована вона здебільшого на примусі. Урок— це форма примусу. Він проходить під девізом «Ти повинен!»: повинен сидіти 45 хвилин, виконувати вимоги вчителя, займатися тим, чим скажуть, а не тим, чим заманеться. Від таланту вчителя, від шкільної атмосфери залежить, наскільки цей примус обтяжить і травмує дитину, чи пом'якшиться це «Ти повинен!» зацікавленістю в навчанні, спілкуванням, яскравістю подій, що відбуваються в школі. Але при цьому в найблагополучнішому і доброзичливому повчальному середовищі дитина не зможе успішно навчатися, якщо їй не знайоме слово «не можна». Вона повинна уміти приймати обмеження з боку інших, і повинна вміти сама себе обмежувати. Крім того, до моменту вступу до школи дитина має бути певною мірою самостійною. Якщо вона вміє вільно читати, але не спроможна зав'язати шнурки і скласти портфель, її перебування в школі ускладнюватиметься безліччю неприємностей.

 

Насправді не так вже й погано, що школа навчає дитину «вписуватися в певні межі». Як при цьому не втратити своєї інди-відуальності — завдання досить складне, і батькам варто серйозно подумати над цим. Але також і над тим, що жоден начальник не візьме на роботу людину, яка не вміє «вписуватися в межі» і вико¬нувати вимоги. Інша справа, що ці вимоги розраховані на шести-семирічну дитину і п'ятирічній досить важко їм відповідати.

Невипадково маленьку дівчинку не захотіли прийняти до спецшколи. Учителі на відміну від батьків чудово усвідомлювали, що навантаження (в першу чергу дисциплінарне) буде завеликим для маленької дитини.

Зазвичай, у хорошого вчителя першокласники дуже багато грають на уроках і «навчаються, граючи». Проте неможливо і не потрібно грати, наприклад, «в прописи». Адже навчанню письма відводиться значна частина уроків у першому класі. Давайте знову послухаємо вчителя:

 

Перший клас — це передусім письмо. А навчання письма — серйозний стрес для першокласників, особливо для хлопчиків. У багатьох дітей процес опанування прописів відбувається украй болісно. У першу чергу це стосується лівші, дітей із поганою моторикою руки, підвищеним м'язовим тонусом. Писання віднімає стільки сил, що в дітей часто спостерігається регресу зображувальній творчості, в малюнках — це суміжні з письмом види діяльності.

Крім того, слід пам'ятати, що дітей, які вступили до школи у п'ятирічному віці, підстерігають труднощі з математикою. Математика зазвичай меншою мірою всього лякає батьків. Що там такого в першому класі: два плюс два! Це дуже серйозна помилка. Дійсно, в першому класі, швидше за все, все відбуватиметься більш менш гладко. Проблеми наздоженуть дитину у другому і в третьому класі. Там вона зустрінеться зі складеними завданнями, до яких не буде ще готовою повною мірою виключно через вік: ці завдання здаватимуться дуже складними. Віковий розрив зазвичай долається до кінця початкової школи. Важливо, яку ціну за це доведеться заплатити: сльози, двійки, втома?

Іншими словами, якщо дитині добре в дитячому садку і проблема її недовантаження — є дине, що вас турбує, не поспішайте зі вступом малюка до школи. Розумні, культурні батьки завжди знайдуть можливість для розвитку творчих здібностей свого малюка: для цього існують всілякі гуртки, студії, спортивні секції. Можливо, навіть на базі дитячого садка.

Важливо пам'ятати: розвинена дитина і дитина, яка готова до школи, — це не одне й те ж.

 

Тепер вас не можуть здивувати ті труднощі, яких зазнала маленька, але дуже розумна дівчинка Саша. Усі «безглузді» вимоги до оформлення якраз і розраховані на те, щоб дитина навчилася не тільки знаходити відповідь, але й оформлювати її таким чином, щоб «читачі» легко могли зрозуміти, про що йдеться. Будь-яка робота, що призначена для очей інших людей — чи то шкільний твір, диплом, дисертація або рукопис книги, поданий до видав¬ництва, — повинні оформлюватися відповідно до певних вимог. Інша справа, що ніхто не має права вимагати нічого подібного від п'ятирічної дитини. Тому що їй ще рано навчатися в школі.

У той же час, якщо дитина в змозі запам'ятати цифри і вміє рахувати до двох і до трьох, вона спроможна також виконати й запам'ятати інструкцію «відступи зверху 2 клітинки, а зліва — З». Якщо для неї це важко, можливо, існують приховані проблеми із концентрацією уваги, із просторовою орієнтацією і з довгочас¬ною пам'яттю. Усі ці проблеми варто було виявити та розв'язати за той час, що залишився до школи. Але з великою вірогідністю вони розв'язалися б самі — мозок дитини дозрів би до таких зав¬дань, просто йому не дали на це часу.

Так само і «дзеркальні літери», які цілком закономірно з'являються в зошиті п'ятирічної дитини, «мовчки кричать» про те, що їй просто зарано сідати за прописи. Природу не обдуриш.

Інша справа, що дівчинці не повинні були знижувати оцінки за оформлення з тієї простої причини, що в першому класі взагалі не мають ставити оцінок. Саме про це можна було б говорити з учителькою або з директором школи, якщо вже шукати справедливості.

Із дисциплінарними вимогами все зрозуміло. А що означає «система соціалізації»? Наприклад, якщо в дитини виникають сумніви щодо того, як саме необхідно розв'язувати задачу про відрізки АВ і ВС, вона повинна підвести руку і запитати: «Маріє Семенівно, а відрізки розташовані на одній прямій?» у відповідь учитель швидше за все посміхнеться і відповість: «Так, звичайно, Сашенько, дуже добре, що ти поставила таке запитання». А ось якщо дитина з апломбом заявить: «Питання поставлене некоректно», необхідно бути ангелом, щоб не відчути роздратування. І знову частково справа полягає у віці (а частково в настановах, одержаних від мами) — п'ятирічній дитині часто зазвичай важко почути, як звучить її фраза, а більш старша дитина вже має достатній досвід, щоб увічливо звернутися до старшого.

Також немає нічого поганого в тому, що «розвинену» дівчинку просять допомогти «найбідовішій і найменш підготовленій». Це корисно для «хорошої» дівчинки нітрохи не менше, ніж для «поганої». Психологи встановили, що первістки в сім'ях більшою мірою інтелектуально розвинені, порівняно з їхніми молодшими братами і сестрами, навіть порівняно з дітьми, які є єдиними в сім'ї. Учені зв'язують цей факт саме з тим, що старша дитина є «вчителем» для своїх молодших братів і сестер. Так що ситуація, коли один із дітей стає «вчителем», а інший — «учнем», дуже корисна для обох. Інша справа, що справжній вчитель повинен організувати «навчальний процес», а не просто посадити поряд відмінника і двієчника. І про це також варто поговорити з учителькою.

Тепер давайте поговоримо про те, що робити, якщо дитині, яка вміє читати (писати, рахувати), нудно на уроці. Ця проблема була актуальна і для нашого класу — адже з наших 24 однокласників 20 (у тому числі й мій син) уміли читати.

Проте коли дійшло до справи, виявилось, що проблема насправді відсутня. Тому що з 45 хвилин уроку 30 минали активно — діти разом грали, розбирали склад слова, складали розповідь за картинками тощо. (А далеко не всі діти, які добре читають, не зазнають труднощів під час переказу.)

Власне на читання відводилося 10—15 хвилин (а більше й не потрібно, діти швидко втомлюються, і, як я вже неодноразово зазначала, краще попрацювати 10 хвилин із повною віддачею, ніж півгодини тупо дивитися в книжку). А що ж робили «маленькі знайки», поки «незнайки» опановували науку читання? Вони брали книжки з бібліотечки класу (яку зібрали батьки) і мирно читали мовчки, кожен свою книжку. Отже, цікаво або нецікаво буде дитині на уроках — це залежить не від її «початкових знань», а від учителя. І від батьків, які, замість того щоб констатувати: «Ставлення до уроку читання відразу стає поблажливим і байдужим», могли б підійти до вчителя і обговорити з ним цю проблему.

«Поблажливе і байдуже» ставлення насправді небезпечне для дитини, і не тому, що вона стає «зарозумільцем», а тому, що не зможе вчасно розпочати роботу.

Наприклад, для мого сина, який швидко і безпомилково навчився рахувати в межах двох перших десятків, несподівано стали наріжним каменем рівняння з одним невідомим.

Такі задачі, як 2 + х = 5, він розв'язував без ускладнень, тому що відразу бачив відповідь. Рівняння на зразок 25 + х = 30 також не викликали труднощів. А ось приклад на зразок 28 + х = 56 мій син ніяк не міг розв'язати, тому що не «бачив» відповіді, а ідея «обчислити» х за допомогою виразу х = 56 — 28 ніяк не укладалася у нього в голові. Довелося вигадувати різні історії, наприклад: «Дві машини возили на склад мішки з яблуками. Усього на складі 56 мішків. Нам відомо, що одна машина привезла 28 мішків. Як нам дізнатися, скільки мішків привезла друга машина?» Син думав хвилин п'ять, потім у нього в очах спалахнув вогник: «Необхідно ж відділити!» Це «відділити» було для мене дорожче за всі відмінні оцінки, тому що я побачила, що син не тільки «знайшов» розв'язання, але й зрозумів алгоритм і може само-стійно розв'язувати такі задачі. Тобто він міг не тільки «відразу сказати відповідь», але й розповісти (а також стисло записати) хід розв'язання.

Але якби я не втрутилася вчасно, то звичка «відразу говорити відповідь» могла стати джерелом значних проблем у майбутньому.

Ось що пише про це Марія Семенівна Аромштамм.

 

Вперше, сам термін «інтелектуальний розвиток» часто неправильно розуміється батьками. Вони плутають Інтелектуальний розвиток і навченість.

 Навченість — це ті вміння та навички, яких дитину навчили: уміння писати, читати, рахувати. Інтелектуальний розвиток — це якийсь розумовий потенціал, здатність дитини до саморуху, до самостійного навчання, до розв'язання проблемних задач. Тобто навченість і розумовий розвиток — зовсім не синоніми.

Наприклад, батьки дитини не були стурбовані тим, щоб вона вільно читала або тим більше — писала. їх більше хвилювало, як би навчити дитину грати в шахи. На момент вступу до школи вона читає гірше за однокласників. Але при цьому володіє такою високою навчальністю (не навченістю), що за декілька місяців легко їх наздоганяє. Навченість може полегшити життя дитині в перші місяці в школі і навіть забезпечити їй тимчасову успішність. Але в ній же прихована і небезпека того, що дитині буде нудно навчатися. Окрім того, в певний момент резерв навченості виснажиться — на старих запасах довго не проїдеш. Тому краще зосередити свою увагу не на форсуванні навчальних умінь, які дитина повинна, за задумом, опанувати в школі», а на розвитку психічних функцій, що забезпечують навчальність. А тут, окрім уваги, пам'яті, мислення, уяви, моторики руки, важливим є розвиток соціальних умінь та навичок.

 

Отже, у маленької Саші дійсно серйозні проблеми, але вони пов'язані не стільки з її раннім розвитком або з помилками вчителя, а більшою мірою — з амбіціями мами, яка так і не змогла розсудливо оцінити ситуацію, що склалася, і порозумітися з педагогом. Звичайно, педагог теж припустився помилок, проте бажання мами за будь-яку ціну «радіти успіхам і не помічати невдач» стало перешкодою для серйозної та поважної розмови між двома значущими для дитини людьми.

Напевно, ніхто з вас не сумнівається, що краще працювати разом з учителем на користь дитини, ніж ворогувати та з 'ясовувати стосунки. Але як це зробити?

 

ПЛАН ДІЙ

 

Перш за все, нічого не робіть зопалу і не давайте волю емоціям. Точніше, ви можете уволю пообурюватися і погорювати, але вдома, бажано за відсутності дитини. Коли ви заспокоїтеся, подумайте і розв'язуйте проблему логічно та послідовно.

Наприклад, ваша дитина нахапала трійок і двійок із математики. Що робитимемо?

1. Визначте, в чому полягає проблема

Залежно від вашого складу характеру вам, ймовірно, в першу чергу спаде на думку одна з двох причин.

1. Моя дитина — ледар.

2. Учитель до неї несправедливий.

Тим часом, існує безліч інших чинників, що впливають на успішність дітей, причому провина самих дітей, їхніх батьків і вчителів тут не є очевидною, а отже, проблему можна розв'язати, не ставлячи нікого до «ганебного стовпа».

Можливо, ваша дитина пропустила або не зрозуміла якоїсь ключової теми і потрібно просто повернутися на декілька уроків назад та «усунути дефект». Але про це вам буде важко дізнатися без ґрунтовної й (головне!) доброзичливої розмови з учителем.

Можливо, виявився один із прихованих недоліків пам'яті, уваги або логічного мислення, над яким варто попрацювати. Поверніться до таблиці наприкінці розділу 4, перегляньте її ще раз. Якщо двійки здебільшого за усні завдання, то, можливо, ваша дитина не вміє формулювати правильну відповідь і соромиться. Якщо за домашні завдання — зверніть увагу на те, в якій обстановці дитина виконує їх тощо.

Дитина пропускає літери в письмових роботах, зокрема під час переписування тексту з підручника не знає або не пам'ятає правил переписування тексту (2) /слабка концентрація уваги несформованість фонематичного слуху (не може сама собі продиктувати слово) залишкові логопедичні проблеми — не вимовляє і «не чує» окремих звуків труднощі із самоконтролем труднощі із читанням і письмом

Не може знайти шлях розв'язання задачі не знає загального алгоритму розв'язання задач (3) недостатній розвиток логічного мислення не знає визначень та основних правил (наприклад: щоб знайти невідомий доданок, потрібно відняти від суми другий доданок) знає правила, але не вміє ними користуватися (наприклад, у задачі: «Двоє дівчаток разом знайшли 12 грибів. Одна знайшла 4. Скільки грибів знайшла друга дівчинка?» не може виявити доданки та їх суму: 4 + х = 12 і застосувати описане вище правило) порушення концентрації мислення труднощі з розумінням прочитаного тексту недостатній розвиток уяви (не може уявити собі задачу у вигляді чіткого, яскравого образу) невміння скласти план порушення послідовності в діях плутається в поняттях «ліворуч» і «праворуч» плутається в поняттях «спочатку» і «потім»

 

Тепер спробуйте розсудливо оцінити сили — свої та дитини.

Скільки часу і сил вам доведеться витратити на розв'язання вашої проблеми? Може, досить посидіти разом годинку в неділю? А може, буде потрібно щоденно займатися по 20—30 хвилин протягом одного-двох тижнів? Або відставання таке серйозне, що необхідно поговорити з учителем про додаткові заняття?

Іноді (дуже рідко) взагалі не варто витрачати сили на те або інше завдання. Наприклад, якщо ваша дитина (не має значення, хлопчик або дівчинка) одержала двійку з праці за неакуратну вишивку хрестиком, можливо, має сенс узагалі забути про цю двійку або вишивати замість неї. Свого часу у старших класах на уроках праці ми, дівчатка, витратили чимало часу на шиття фартухів, нічних сорочок, спідниць та блуз. Я відчувала і (відчуваю досі) до цього заняття найпекучішу неприязнь, але ніяк не могла «відкрутитися» від шкільної програми. Якби у мене була хресна-чарівниця, я, поза сумнівом, попросила б її виконати всю цю роботу за мене, а натомість зобов'язалася б пекти їй торти кожної неділі упродовж усього навчального року. Тому можу засвідчити з усією відповідальністю: у шкільній програмі, хоч і зрідка, але зустрічаються завдання, які краще «спустити на гальмах».

 Мобілізація ресурсів

Відштовхуватися потрібно від того, що в дитини добре виходить. Наприклад, якщо вона зазнає труднощів з усною лічбою, через те що вона «глядач» або «діяч», дайте їй рахівниці — можливо, справа зрушить із місця. Якщо вона добре відповідає усно, але погано може впоратися з письмовою роботою, — нехай диктує сама собі вголос. Якщо навпаки — хай складає короткий конспект усної відповіді. Нагадую, дуже бажано, щоб ваша дитина брала участь в обговоренні можливих рішень: вона може запропонувати непогані ідеї — адже вона знає проблему «зсередини». Варто також порадитися з учителем — він знає і сильні місця вашої дитини, і безліч педагогічних прийомів, що допомагають досягнути результату.

Не забувайте, що більшість дітей — учнів початкових класів багато та із задоволенням грає, тому в більшості випадків найкращим способом для того, щоб зміцнити знання і потренуватися, буде гра. Ось декілька прикладів.

 

Труднощі розділенням слів на склади

гра нагадує гру в міста, але в ній можна використовувати будь-які іменники (назви предметів). Потрібно скласти зі слів ланцюжок так, щоб останній склад одного слова був першим складом іншого.

Наприклад: компас-астра-трапеція-яблуко-корова-ватрушка-шкатулка тощо.

 

Труднощі засвоєнням понять «парні» і «непарні» числа

Не так вже й складно пояснити і запам'ятати, що парні числа діляться навпіл без залишку, а в непарних при діленні навпіл залишається безхозна одиниця. (Можна розповісти історію про дітей, яким потрібно було розподілитися на дві команди. Того, хто «залишився», звичайно ж, обрали суддею.)

А ось як запам'ятати ці числа і навчитися без запинки називати їх? Навчіть дитину показувати нехитрий фокус, який (незважаючи на це) є в арсеналі будь-якого фокус -ника-професіонала.

Запропонуйте дитині задумати парне число від 1 до 10. Потім поставте декілька запитань:

— Твоє число більше від п'яти?

— Так.

— Твоє число менше від дев'яти?

— Так.

— Твоє число більше семи?

— Так.

Ви вже здогадалися, що задумане число — 8. Ніякого дива тут немає — проста математика. Диво в іншому. Ви просите дитину зазирнути у вазу, що стоїть на полиці. У вазі лежить папірець, на якому написано число 8, — саме те, яке задумала дитина.

Учомужсекрет? Ви наперед підготували папірці з числами 2,4, 6, 8 і 10 та розклали їх в різних місцях кімнати. Залежно від того, яке число задумане, ви називаєте ту або іншу «адресу». Напевно, дізнавшись секрет фокусу, ваша дитина захоче продемонструвати його як мінімум усім членам своєї сім'ї.

Для того щоб фокус не приїдався, нагадайте дитині, що існують ще й непарні числа, що можна скористатися числами від 10 до 20 тощо. Заразом дитина запам'ятає не тільки парні і непарні числа, але й як слід усвідомити поняття «більше» та «менше», навчиться вільно орієнтуватися в числовому ряду і потренує просторову пам'ять.

 

Труднощі із таблицею множення

Таблицю множення варто повісити над ліжком і за її Допомогою навчатися відразу множити і ділити. Адже якщо 4 х 5 = 20, то вочевидь, що 20 : 4 = 5, а 20 : 5 = 4.

Вивчивши множення на «два», відразу перескакуйте через трійку і навчайтесь множення на «чотири», на «вісім». Потім навчайтесь множення на «три», на «шість» і на «дев'ять». Множення на «п'ять» можна вивчати за годинником, за рухами хвилинної стрілки, а можна, рахуючи пальці на руках та ногах у всіх членів сім'ї.

«А де ж ігри?» —запитаєте ви. Зараз будуть ігри, точніше — новий фокус.

Запропонуйте дитині загадати число. Тепер попросіть:

— Помнож його на два, але результат мені не кажи.

— Помножив, — відповідає дитина.

— Додай шість.

— Готово.

— Розділи на два.

— Є.

— А зараз відніми число, яке загадала.

— Є.

— У тебе вийшло «три».

— Правильно! — здивується дитина. — Як ти вгадав(ла)?

— А ти сам подумай, — хитро посміхнетеся ви.

Хай трохи посушить голову над секретом цього фокуса — це дуже корисно.

Разом ви можете придумати інші, більш складні, схеми — із множенням і діленням на три, чотири, п'ять або шість. Можна показувати фокус і по-іншому.

— Загадай число. Помнож на два, додай шість і розділи на два. А зараз скажи, що у тебе вийшло.

— Дев'ять.

— Отже, ти задумав шість!

Чи зможе дитина розгадати секрет і цього фокуса? Якщо так, отже, вона відмінно навчилася лічити подумки.

 Обговорення можливих стратегій і складання плану

Отже, ви знаєте, яку проблему вам належить розв'язати, який результат ви хочете здобути «на виході», і також знаєте, які ресурси є у вашому розпорядженні. Тепер ви можете скласти план дій.

Обов'язково зробіть це разом із дитиною, хай рішення приймає вона — тоді вона розділить із вами відповідальність за здійснення плану.

 

 Початок і ритм роботи

Корисно скласти план письмово і повісити його на стіну, щоб дитина позначала галочками виконані пункти. Це дозволить вам та їй стежити за тим, як просувається робота.

 

Попереднє оцінювання

Після завершення чергового етапу роботи оцініть результати.

Можливо, ви взяли дуже швидкий темп і дитина виснажилася? Або навпаки, ваша стратегія виявилася настільки ефективною, що проблему вже розв'язано й немає сенсу займатися зайвою роботою?

 Ви зайшли у безвихідь

Важливо вчасно зрозуміти, що ви тупцюєте на місці, а проблема не розв'язується. У чому ж справа?

Можливо, ви неправильно оцінили саму проблему? У будь-якому випадку, вам, швидше за все, знадобиться свіжий погляд із боку.

Поговоріть з іншими батьками, з вчителем, із психологом — ймовірно, вони побачать щось таке, чого ви самі не бачите.

 Привітання з успіхом

Обов'язково влаштуйте вдома свято, коли син принесе першу відмінну оцінку з математики. Похваліть його, і не просто: «Ти молодець, зовсім інша справа!», а дуже точно і конкретно: «Твоя вчителька говорить, що ти став набагато уважнішим на уроках, і я бачу, як ти старанно виконуєш домашні завдання, і, здається, ти дійсно подружився з цими дробами! Ура!»

Напевно ви вже самі здогадалися, що в процесі такої спільної роботи ваша дитина здобуде просто безцінні уроки і навички, які допоможуть їй не розгубитися, зустрівшись із будь-якою життєвою проблемою. Тому не шкодуйте згаяного часу — він справді золотий.