Краматорська школа № 10

Початкова школа – корінь шкільної освіти

 

 Глибинний смисл самої назви “початкова школа”, “школа першого ступеня” зумовлює особливу роль цієї ланки і особливу відповідальність педагогів за якість її результатів. Це зумовлене кількома причинами.

По-перше, у цьому віці поступово із надр ігрової діяльності визріває і формується навчальна діяльність, як спеціальний вид, як інструмент, яким дитина обов’язково повинна оволодіти. Підкреслимо, що тільки у програмах початкової школи є окремий розділ “Формування загальнонавчальних умінь і навичок”, які на міжпредметному рівні має сформувати вчитель.

По-друге, цей вік як ніякий інший етап шкільної освіти багатий своїми ресурсами, які треба вчасно виявити і розвинути. Цьому сприяють сильна пластичність психіки молодших школярів, їхня готовність сприймати і наслідувати, випробовувати себе, довіра до батьків, учителя, надзвичайна природна допитливість, емоційність – все це створює унікальні можливості для повноцінного виховання, навчання і розвитку дітей цього віку.

По-третє, неприпустимість педагогічного браку у початковій ланці. Якщо вчитель початкової школи не володіє методикою, це позначиться на успіхах дітей відразу. Ніякі інноваційні зміни підручників, методик, системи оцінювання невиправдані, якщо у 5 клас прийде випускник початкової школи із технікою читання 50 слів на хвилину, невмінням писати, висловлюватись, працювати самостійно та ін.

Якщо в основній школі можна припустити, що окремі діти продовжують переходити з класу в клас з низькими рівнями навчальних досягнень, то для початкової школи це виключається. Запровадження 12-бальної системи оцінювання не знімає відповідальності вчителя за достатнє засвоєння учнями вимог державних стандартів, виховання в них мотивації учіння. Тому слід досягти навченості всіх дітей, відомий вислів “дійти до кожного учня” стає обов’язковим для кожного уроку. Отже, без якісної початкової освіти подальша якісна освіта школяра стає дуже сумнівною. Все це дозволяє стверджувати, що початкова школа – це корінь шкільної освіти. І про нього слід турбувати значно пильніше, ніж зараз.

2. Що є ґрунтом якісної освіти? Безумовно, зміст. Тому оновлення його теоретичних засад на ідеях гуманної, особистісно орієнтованої, національно визначеної педагогіки і створення нових програм і підручників було найважливішим пріоритетом як науковців АПН України, так і відповідних спеціалістів МОН України. Над змістом Державних стандартів, програм, підручників протягом 2000-2005 років відбувалась вдумлива, копітка робота у співпраці авторів, учителів, видавців.

Зміст початкової освіти вперше в історії вітчизняної освіти є багатокомпонентним і дитиноцентричним. Він суттєво збагачений творчим, діяльнісним компонентом. Через певну систему завдань у підручники з різних предметів введено особистісно-ціннісний компонент, що передбачає самопізнання, формування в учнів позитивного ставлення до себе і навколишньої дійсності, розвиток творчих здібностей, уяви.

Відбулася суттєва зміна структурного співвідношення різних видів інформації в підручниках. А саме: значно зменшено питому вагу готових знань на користь засвоєння дітьми способів учіння, набуття особистого досвіду творчої діяльності, посилення світоглядного, морально-етичного компоненту змісту. З нашого погляду, швидке і в цілому якісне підручникотворення є “проривною зоною” до нової якості початкової освіти.

У конструюванні змісту початкової освіти здобули визнання принципи інтеграції змісту і варіативності підручників. Наприклад, в освітніх галузях “Основи здоров’я і фізична культура”, “Мистецтво”, “Технології”, “Я і Україна” їх дія є особливо виразною. Ці галузі реалізовано як цілісно, так і у вигляді окремих предметів.

3. Нові цілі початкової освіти, що окреслені у Державних стандартах, зумовили зміни не лише у відборі змісту, а й у його методичному забезпеченні. Насамперед, це стосується докорінної зміни методичного апарату підручників, який став більш розвивальним і диференційованим. Значні здобутки нових підручників у цьому плані відзначають переважна більшість учасників (від 63% до 96% респондентів) моніторингу підручників, що проводився три роки під керівництвом науково-методичного центру середньої освіти МОН України. Крім того, МОН неодноразово проводило круглі столи з вчителями щодо оцінки якості нових підручників.

 

Методичному супроводу переходу до нової початкової освіти сприяла активність ОІППО та педагогічної преси, як центральної, так і в регіонах. Особливо потужною була діяльність ж. “Початкова школа”, де за ці роки опубліковано 357 статей, які готувалися авторами підручників, вчителями-експериментаторами, методистами, викладачами ВНЗ; велася рубрика “Обговорюємо нові підручники”.

З метою своєчасного методичного супроводу науковцями АПН підготовлено для вчителів 4 томи: “Навчання і виховання у І, ІІ, ІІІ, ІУ класах”. Через відсутність фінансування вони, на жаль, опубліковані невеликим накладом. Змушені сказати, що за кошти МОН за всі ці роки не було видано в достатній кількості навіть програм, жодної методичної праці або посібника з виховної чи психологічної роботи у початкових класах. Ми дуже сподіваємося, що пункти рішення Колегії (від 20.10.2005) щодо наукового і методичного забезпечення початкової освіти будуть фінансово забезпечені і другий етап функціонування 4-річної початкової школи матиме достатнє методичне підґрунтя, яким зможе скористатися кожен учитель.

Важливо, що жодна навчальна книга в процесі моніторингу не була визнана невідповідною цілям Державного стандарту і новим програмам. Отже, виявлена позитивна колективна думка про якість нових підручників. Водночас за результатами апробації є об’єктивна потреба певним чином удосконалити зміст всього ланцюжка: Державні стандарти – програми – підручники. У доопрацюванні Державних стандартів робоча група здійснила певне розвантаження наповнення змістових ліній з кожного предмету, уточнила перелік вимог до навчальних результатів, поліпшила виклад окремих положень. Розробники державних стандартів, автори програм і підручників з великою відповідальністю поставились до висловлених у процесі моніторингу, обговорень у пресі пропозицій, врахували досвід експериментальних шкіл м. Києва, Київської, Вінницької та ін. областей. Авторські колективи вже внесли відповідні зміни до Державних стандартів, програм і підручників для 1-2 класів, завершують доопрацювання 3-4 класів. Зміни у підручниках виявляються у деякому розвантаженні змісту, посиленні розвивальної спрямованості методичного апарату, включення завдань тестової форми, на вибір і самооцінку, диференційованих тощо.

4. Проблема наступності з дошкіллям у сучасних умовах є дуже гострою. Відсутність обов’язкової дошкільної підготовки (хоча б дітей 5 років) призводить до того, що ресурс раннього дитинства належно не використовується, неекономно витрачається час на початкове навчання, особливо у першому класі. На жаль, етапи дошкільної і початкової освіти, як і раніше, залишились мало зв’язаними. І це природно, адже лише 49% дітей в країні відвідують дошкільні заклади. Спостереження показують, що далеко не завжди досягається навіть організаційна і методична наступність, яка безпосередньо залежить від учителів.

Відомо, що у дошкільних навчальних закладах в центрі уваги керівників і вихователів знаходиться не навчання, а процес організації життєдіяльності дітей, у якому заняття лише одна з можливих форм. Натомість переважають специфічно дитячі види діяльності – ігрова, художня, дослідницька, екскурсії в природу тощо. З приходом до школи для малюка різко змінюється не лише місце перебування і режим, а й саме наповнення навчального процесу, середовище, харчування та інше. Ми маємо чимало прикладів, спостережень, які засвідчують, що потреби найменшого учня у сучасній школі не стали предметом спеціальної уваги учителів, керівників шкіл і методистів. Ця категорія найбільш вразливих дітей нерідко сприймається як звичайні учні, а вони насправді є незвичайними через те, що знаходяться на межі дошкілля і школи, переживають адаптаційну кризу, бо різко змінюється їхній соціальний статус. Конче потрібно поновити вимоги до створення у початкових класах ігрових зон, налагодити випуск відповідних меблів, подбати про забезпечення режиму, особливо харчування. На курсах перепідготовки учителів слід передбачити майстер-класи з оволодіння методиками спілкування з цими дітьми, організації ігрової діяльності, змістового оцінювання.

Принагідно підкреслимо, що у нас ринок пересичений різноманітними зошитами з друкованою основою, що стимулює вчителів до включення у навчальний процес з 6-літками не лише справді необхідних, а й недоцільних посібників. А це все породжує перевантаження, знижує рухливість малюків.

За оперативними даними МОН найбільше молодших учнів залишається на повторний курс у перших класах (близько 60% від загальної кількості відстаючих). З них у перших класах, що працюють у складі комплексів “школа – сад”, – одиниці. Це підтверджує особливу важливість комфортної атмосфери, індивідуального підходу у навчанні 6-річних першокласників. Добре, якщо будуть розвиватися НВК “школа – сад”, автономні початкові школи у великих містах, альтернативні форми неперервної освіти дошкілля – школа, школа – родина. У перспективі доцільно розробити експериментальні програми як предметного, так і виховного та розвивального змісту, які охоплюють цілісно навчально-виховний процес з дітьми від 4 до 10 років.

 

5. Складною психолого-педагогічною проблемою є одночасне навчання у перших класах дітей, яким від неповних 6-ти років і до 7,5 років. Така ситуація є несприятливою як для найменших, так і найбільших за віком учнів.

Зміст і методика викладання зорієнтовані на пізнавальні можливості і емоційно-вольові особливості 6-річної дитини. Таке комплектування різновікових класів зумовлює втрату розвивального потенціалу дітьми старшого віку. Це засвідчили дані травневого моніторингу, коли виявлявся зв’язок успішності дітей з їх віком початку шкільного навчання. Залишаючи за батьками право вибору школи і початку навчання дітей (6-7 років), органам управління, керівникам шкіл слід пропагувати початок навчання фізично і психічно здорових дітей саме з 6 років. Оптимальність цього підтверджує як досвід зарубіжної освіти, так і вітчизняний, якому близько тридцяти років.

На нашу думку, слід повернутися до обов’язкового вивчення стану шкільної зрілості дітей, що мають здійснювати педагоги з психологами конкретної школи у сприятливій для малюків формі (бесіда, малюнок, розповідь про себе тощо, а не жорстке тестування з метою розподілу дітей на розумних і ні). Це дозволить з’ясувати індивідуальні особливості їх пізнавальної діяльності та особистісного розвитку. Такі дані (які бажано мати у квітні) є основою передбачення можливих труднощів у навчанні дітей, дозволить педагогам вчасно застосувати різні форми корекції. (Принагідно підкреслимо, що у цій діяльності необхідно використовувати тільки сертифіковану літературу з методиками визначення шкільної зрілості і функціональної готовності майбутніх першокласників).

Серед 20-25% дітей, які мають труднощі у навчанні у масовій початковій школі, до 10% із ЗПР (затримкою психічного розвитку) (за даними Інституту спеціальної педагогіки АПН України). Загалом для дітей із ЗПР в країні створено спеціальні заклади компенсуючого типу (близько 30) та спеціальні класи при загальноосвітніх школах (близько 900). У масових школах таким дітям практично неможливо надати необхідний комплекс психолого-педагогічних послуг. Тому вони швидко стають важковиховуваними (замкнені, тривожні або навпаки агресивні). Дослідження психологів показують, що ці діти здатні до навчання і розвитку в умовах індивідуального або групового (у малій групі) навчання, спеціальної роботи з розвитку мовлення, саморегуляції та ін.

 

Однак, маємо сказати відверто, що для їх навчання вчителю потрібні не лише спеціальні знання, велике терпіння і доброзичливість, а й помічник для проведення індивідуальних занять, особливо у першому класі. Треба вивчити у новій ситуації розвитку початкової освіти, де і яким чином доцільно створювати класи чи групи корекції. Якщо затримка у розвитку виражена сильно і після першого класу не відбувається позитивних змін, таку дитину після відповідних консультацій доцільно перевести до спеціальної школи.

6. Докорінного поліпшення вимагає організація індивідуального навчання молодших школярів. Відповідно до Положення про індивідуальну форму навчання в ЗНЗ (накази МОН України № 732 від 20.12.2002 та № 797 від 15.10.2004) дитина отримує 10 годин(!) індивідуальних занять тільки після двох років невстигання у школі І ступеня. Отже, втрачається дорогоцінний час для корекції. Психологи вважають, що вилучення такої дитини з учнівського колективу (індивідуальне навчання здійснюється в домашніх умовах чи в школі у спеціально визначений час) позбавляє її важливого фактора особистісного розвитку і соціальної адаптації. Крім того, тижневе навчальне навантаження кожної дитини зменшується майже вдвічі. Слід подолати формальність існуючої практики, яка до речі потребує значних фінансових витрат.

7. Треба на управлінському і науковому рівні всебічно обговорити медичні, психологічні, ергономічні умови для цілеспрямованої роботи щодо створення умов для збереження і зміцнення здоров’я дітей (фізичного, психічного і соціального). Збільшення годин на фізичну культуру лише локальний захід. Вимагає змін організація життєдіяльності дітей у школі, створення емоційного і фізичного комфорту, безпеки перебування. Ми підтримуємо думку багатьох педагогів про необхідність поновлення в школах медичної служби.

8. Необхідність змін у підготовці вчителя початкових класів обговорювалась неодноразово. Ця проблема розв’язується зараз в контексті вимог двох процесів: переходу до 12-річної школи і виконання рекомендацій Болонської декларації.

Тривожить велика диспропорція між теоретичною і практичною підготовкою майбутнього вчителя. Поширеним є такий підхід: на другому курсі студенти мають один тиждень спостереження (перший тиждень дитини в школі); на третьому – є безвідривна методична практика, під час якої кожен студент готує і може дати в присутності методиста кілька залікових уроків; на четвертому курсі є виробнича практика на 6 тижнів, протягом якої майбутні учителі готують з методистом дуже мало уроків. Оплата вчителя, у якого практикується студент, мізерна. Для вчителя початкової школи, який буде викладати, як правило, 5-6 предметів, ослаблення педпрактики зумовлює надзвичайну складність його професійного становлення, що може змусити його залишити школу.

Вимагає розв’язання фундаментальність підготовки вчителя саме як спеціаліста з початкової освіти. Бесіди з викладачами багатьох педфаків переконують, що в “чистому” вигляді вчитель початкового навчання вже майже не готується. Переважають різноманітні подвоєння цієї спеціальності (наприклад, з музикою, іноземною мовою, фізичним вихованням, психологією тощо). Цей доважок забирає у базових методик велику кількість годин.

Наскільки в умовах значного зменшення часу на методики предметів інваріантної частини навчального плану майбутні вчителі зможуть ними оволодіти?

Важливою проблемою підготовки майбутніх учителів є посилення професійної зорієнтованості викладання як загальнокультурного блоку, так і базових теоретичних дисциплін: педагогіки, психології і наукових основ методик. Нерідко викладачі знайомлять з педагогікою майже однаково, що майбутніх фізиків, що майбутніх учителів початкових класів. За цих умов ці теоретичні знання для студентів стають важливими лише для іспиту, але непотрібними для реальної роботи. Це зумовлює таке поширене явище, як втрата молодими вчителями інтересу до подальшого поглибленого читання теоретичних праць. Дослідження з професійного становлення молодих учителів показують: якщо виникає складна педагогічна ситуація, молоді учителі, як правило, вирішують проблемні питання, або пригадуючи особистий досвід, або консультуючись з колегами. Вузівські напрацювання у такому разі залишаються незапитаними (В.А. Семиченко).

Щоб піднести якість теоретичної і практичної підготовки вчителів, за нашим переконанням, необхідно поєднувати ціннісний і компетентнісний підходи у їх професійній підготовці, формувати інтегровані професійні уміння, які мають універсальний характер, вчити студентів саморефлексії. В зв’язку з цим важливо визначати професійні потреби молодих учителів і закладати їх у зміст і структуру професійної підготовки. За своєю природою вчитель початкових класів не може бути професіоналом високого ґатунку без інтеграції психології, дидактики і методики, тому принципи інтеграції, системності, синергетики мають бути методологічним підґрунтям інноваційних змін у педагогічній освіті.

Таким чином, на новому витку розвитку початкової освіти необхідне системне удосконалення основних чинників впливу на якість навчально-виховного процесу. Тільки через поліпшення змісту освіти, нові підручники і навіть видання вкрай потрібної для вчителів і студентів літератури не буде високої якості, яку від нас чекає держава, суспільство, кожна родина. Необхідно одночасно створювати нові методики, сучасну матеріальну базу, сприятливе для дітей навчальне середовище, забезпечити якісний медичний і психологічний супровід переходу школи до нової початкової освіти.